Школа для батьків

СІМ'Я - перша школа людських взаємин, де діти з ранніх років засвоюють систему моральних цінностей, норм поведінки, культурні традиції народу. Саме в ранньому дитинстві залежно від умов життя у дитини виховується довірливе ставлення до світу або ж постійне очікування прикростей від усього, що її оточує. Адже почуття, сформовані в дитинстві, нерідко супроводжують людину протягом усього життя, надаючи її стосункам з іншими особливого стилю і емоційного забарвлення.

Зміст, методи і форми виховання дітей у сім'ї залежать від загальної культури батьків. Нерідко сімейне виховання має довільний характер, здійснюється без чіткої системи. Діти відрізняються за рівнем загального розвитку та ступенем вихованості. В одних сім'ях малята ростуть активними, допитливими, добрими, привітними, довірливими,цікавляться іграшками, книжками, природою, мистецтвом, у інших - не дуже дбають про загальний розвиток сина чи доньки, зате велику увагу приділяють дисциплінованості, слухняності. Трапляються випадки, коли вихованню дитини взагалі не приділяють достатньої уваги.

 ЯК ВИХОВАТИ ДОБРІ ЗВИЧКИ?

Звичка - це потреба здійснювати певні дії, чинити саме так, а не інакше. Досягти розуміння дитиною того, як слід поводитися, значно легше, ніж виховати ЗВИЧКИ гарної поведінки. З'ясуємо, коли виникають звички і коли їх формувати?

Коли виникають звички

Перші звички виникають ще у ранньому дитинстві на основі нового вміння. Навчився малюк сам одягатися і роздягатися - можна формувати звичку акуратно складати свій одяг. Навчилася дитина добре читати - може виникнути, за сприяння батьків, зичка читати щодня. Пішла дитина до школи - виникає звичка складати портфель увечері завчасно або ж поспіхом уранці ( і яка з цих звичок закріпеться - залежить від батьків). З'явилась необхідність підігріти собі страву вдома - слід негайно формувати звичку мити за собою посуд і прибрати зі столу.

Отже, звички формуються тоді, коли у дитини з'являється новий вид діяльності, нове вміння або нові речі.

Виховання гарних звичок тісно повязане з виникненням поганих звичок. Не формують батьки добру звичку - на її місці  стихійно постане погана звичка ( не привчили  3-4-річного малюка прибирати свої іграшки - значить, у нього закріпиться звичка розкидати свої речі). Добру звичку виховати значно легше, ніж виправити потім погану.

Як виховати добру звичку

У 3-4 роки діти зазвичай вже вміють самі вмиватися, чистити зуби. Отже, саме час привчати дитину робити це ретельно і щодня, пояснивши, чому це треба робити. "З людиною, в якої жовті зуби і брудні нігті, неприємно розмовляти ,- кажуть батьки малюку.- А ще бруднулі часто хворіють і мусять ходити до зубного лікаря,тому що у бруднулі розмножуються мікроби і заражають людину небезпечними хворобами". Для малюків такі пояснення є цілком переконливими, і вони намагаються виконувати ці гігієнічні процедури. Батьки якийсь час спостерігають за тим, як вони це роблять, допомагають за потреби, виправляють - і прихвалюють.

Потім дитина починає виконувати це самостійно, а батьки перевіряють , чи добре вимиті руки, чи витерті насухо тощо. І знову прихвалюють. Отже, десь за місяць постійного контролю дитина вже досягла справжнього вміння - тобто набула певної автоматичності в діях, яка дозволяє швидко і добре їх виконувати. Тепер треба перетворити це вміння на звичку, тобто на стійку потребу щодня виконувати самотужки, без нагадування, певні дії.

І цей процес слід стимулювати: ніколи не виконувати за дитину те, що вона має зробити сама, не не пускати за стіл з брудними руками, не включати мультики, поки не складе одяг,     тощо. За таких умов ( якщо батьки не робитимуть винятків, тому що втомилися, або не мають часу) добра звичка виробиться швидко і закріпиться.

А буває і таке: малюк вже привчився сам одягатися-роздягатися, чистити зуби, мити руки - аж тут приїзджає бабуся, якій дуже хочеться побавити маленьке ангелятко. І вона починає його одягати, взувати, вмивати... Потім бабуся поїхала, а батьки мають починати все спочатку - знову формувати звичку, яку зруйнувала бабусина любов.

Наслідування дорослих

Звичка легко формується, коли дитина наслідує дорослих (батьків, вихователів, вчителів). Якщо дитина бачить, як ви самі, прийшовши з роботи, кидаєте свої речі абиде, вам напевне не вдасться привчити її складати свої речі на місце.

Тому дуже важливо, щоби батьки працювали у присутності дитини дитини, залучали її до праці, просили допомоги. Звісно, діти це роблять повільно, неякісно, тому часто батькам легше зробити самим. Але тоді нехай не обурюються, коли згодом діти відмовляться робити те, що хотіли робити маленькими, проте їм цього не дозволили. Заохочуйте бажання дитини допомагати вам, але давайте такі завдання, які вна зможе виконати. Так ви досягнете ще однієї важливої мети - підвищите її самооцінку , адже малюку важливо відчувати свою важливість для сім'ї.

Дошкільнята легко засвоюють правила культурної поведінки, якщо, звісно, батьки показують приклад такої поведінки, пояснюють її значення. Тоді діти швидко навчаються вітатися і прощатися, дякувати, тихо зачиняти за собою двері тощо. Те саме стосується і правил поводження на вулиці. Якщо мама чи тато з дитиною перебігають вулицю на червоне світло чи в недозволеному місці, "бо машин нема", то вони не зможуть виробити у дитини звичку дотримуватись правил вуличного руху.

Похвала

 Дитина має розуміти, чому поводитися треба саме так, і отримувати задоволення від усвідомлення того, що вчинила правильно. І це задоволення батьки мають збільшувати похвалою. Не шкодуйте похвал ( але й не переборщіть з ними!) за правильні і гарні вчинки та поведінку. Адже діти залюбки повторюють дію, яка приводить їх до успіху, до задоволення.

Відповідно, намагатимуться уникати дій, які призводять до неприємностей. Мама одного хлопчика побачила з вікна, як він з товаришем розмальовує крейдою стіну сусіднього будинку. Вона покликала сина додому, дала йому відерце з водою та ганчірку і змусила змити "мальовидло" зі стіни. Хлопчик назавжди засвоїв, що розмальовувати стіни і паркани не можна. Необхідно пробуджувати в дітях бажання показати себе з гарного боку, показати свої здібності.

Повторення і правила

Дорослі мають день у день терпляче повторювати з дитиною певну дфю, не змінюючи встановлених раніше правил. Бажано, аби виконання правил супроводжувалося якоюсь маленькою грою. Терпіння дорослих, ритмічність повсякденного життя та незмінність правил - запорука виховання добрих звичок, а забезпечить це все розпорядок дня, який ви можете скласти разом з дитиною. 

Бувають і прикрі сюрпризи, коли в підлітковому віці діти втрачають тверду звичку, яку засвоїли в дитинстві. Наприклад, у молодших класах дитина складала портфель увечері, чемно виконувала домашні завдання, чистила взуття тощо, а в старших класах перестала це робити. Психологи твердять, що це закономірно в такому віці - підлітки заперечують авторитети і установлені істини. Проте добрі звички повернуться після підліткового віку, якщо дитина змалечку засвоїла, що існують певні правила, яких неохідно дотримуватись. Бо якщо підліток знає, що правила можна порушувати, бо йому це дозволяли батьки, він може все зруйнувати, аби лише не підкорятися правилам. І це буде вина батьків.

Запобігання поганим звичкам

 Іноді батьки самі мимоволі створюють погані звички, замість того щоб їм запобігти. Наприклад, дитина плаче в крамниці, вимагаючи купити їй іграшку. Мама, щоб заспокоїти дитину , купує. І коли мама і надалі піддаватиметься, у дитини створиться звичка досягати істериками того, що їй потрібно. Батьки не розуміють, що сила звички є величезною. Якщо дитина вже звикла, що батьки поступаються перед примхами, вона вимагатиме цього від усіх людей, навіть розуміючи, що це неправильно. Дитину-пестунчика зможе виховати лише життя, а життя - річ безжалісна і жорстока. Дитина страждатиме, і мождиво, виправиться. І скільки ж страждань готують дітям батьки, коли не можуть протистояти їх примхам!

Або такий приклад. Дитина пішла в школу. З перших днів треба створити звичку не запізнюватись на уроки. А натомість вранці мама лагідно вмовляє дитину вставати; дитина ніжиться у ліжку ще хвилин 15, тому, щоб не запізнитися, мама допомагає їй вмитися, зачісуватися і одягатися. Звісно, дитина не запізниться і нічого не забедить під маминим керівництвом. Але, можливо, лібше б дитина таки запізнилася і отримала зауваження від учителя, і тоді б усвідомила, що мусить виконувати свої обов'язки, якщо не хоче неприємностей. Якщо батьки намагаються позбавити дитину навантажень, зусиль, праці, непрниємностей,то з дитини виросте лінивий, слабкий, розманіжений егоїст.

Отже, не надмірна опіка батьків, а їх розумний контрольо допомагає дітям засвоїти гарні звички. Неправильно реагуючи на дії дітей, батьки самі руйнують добрі звички і створюють погані.

 І виправляти погані звички значно важче, ніж вчасно створити добрі. Процес виправляння поганих звичок може перетворити життя батьків і дітей на пекло, коли батьки щохвлини повторюють "прибери свої речі", "помий взутт", "зроби звук тихіше". І пуття з цього нема: батькидратуються, дитина злиться, стосунки псуються. Тому викорінення поганих звичок вимагає від батьків ще більшого терпіння, бо не можна перекладати тягар боротьби з нею і вину за неї на незміцнілу психіку дитини. Звичка встановлюється повільно і довго викорінюється, оскільки вже міцно закріпилась  у нервовій системі дитини.

"Добрі звички - добре виховання", - сказав колись давньогрецький філософ Платон. Напевно, усі погодяться з тим, що завдання батьків - виростити виховану людину, яка буде чинити правильно, незалежно від того, спостерігають за нею чи ні. Тож батьки мають виробити у дитини добрі звички, які допоможуть їй адаптуватися у цьому світі, бути впевненою і щасливою.

БЕЗПЕЧНІСТЬ, АБО СЛУХНЯНІ ДІТИ

Безпечність означає дію без заперечень. Чи завжди наші діти виконують усе без заперечень? На щастя, діти не завжди підкоряються нашим наказам чи проханням. «На щастя?!» - обуряться деякі батьки. Батьки часто скаржаться на те, що дитина надто не слухняна, примхлива, рухлива, агресивна тощо. І майже не буває батьків, яких непокоїть слухняність.

Однак, чи завжди слухняність - це добре?

Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухають дорослих. І батькам і вихователям такі малюки зазвичай подобаються - з ними немає жодних проблем. На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки , чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.

Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі. І це небезпечно. Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно - це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.

Якої мети хочуть досягти батьки абсолютно слухняних дітей? Щоб було легше жити? Щоб задовольнити свої амбіції «ось яка у мене слухняна дитина»?

Не раз можна спостерігати, як батьки, в присутності гостей, шпетять своїх дітей, сварять, принижують при сторонніх. І якби ви їх запитали : «Чи справді потрібні вам діти-слуги, діти-раби?», то вони б обурилися.

Зрозумійте правильно: тут йдеться не про непотрібність виховання загалом, а про шкідливість виховання абсолютно слухняних дітей, та ще й такими методами.

Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм не затишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.

Щоб дитина вчилась захищати свою особистість, свої інтереси, вчилась протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати : «Роби так!»

До чого приводить безмежна слухняність?

         Відомий англійський психіатр Рональд Ленг  довів, головною причиною шизофренії є … беззаперечна слухняність в дитинстві! За умови, що така поведінка сприймалася дорослими як позитивна і всіляко заохочувалась.  Батьки майбутніх шизофреників - зовсім необов’язково якісь садисти, що б’ють  своїх дітей з ранку до вечора. Ні, просто задоволені своїми дітьми тільки тоді, коли ті, наче роботи, покірно виконують усе, що їм кажуть. І тільки така поведінка заохочується. За такої моделі поведінки батьків дитина змалечку засвоює, що будь-який неслух буде сприйнятий дорослими негативно і потягне за собою дуже неприємні наслідки.

Натомість слухняність винагородиться батьківською ласкою, подарунками і гарантує оберегти від неприємностей і дискомфорту.

Розглянемо поширений випадок. Дитина відмовляється їсти або не хоче якоїсь страви. Більшість мам і бабусь намагаються придушити такий опір у зародку: адже дитина повинна добре харчуватися. Це велика помилка. Маленькі діти ніколи не відмовляються від їжі через примхи. Вони справді не хочуть їсти  у цей момент. Їх організм не потребує їжі саме зараз. Але мама чи бабуся швидко переконують їх у тому, що ліпше зробити вигляд, що їси, ніж спробувати пояснити, що ти цього не хочеш. Так і відбувається роздвоєння особистості дитини, яка надягає маску, привчається прикидатися і брехати. Притлумлений протест, необхідність приховувати свої почуття і бажання породжують гнів батьків, який, звісно не виривається у слухняної дитини назовні. Цей  гнів (агресія) заганяється всередину                          і спрямовується на самого себе ( так виникає комплекс вини, неповноцінності). Внутрішня агресія насамперед шкодить здоров’ю. ідеально слухняні діти часто хворіють, у них ослаблений імунітет. «Втеча» в хворобу для слухняних дітей часто є само покаранням за «погані злі думки». Отже, самооцінка в них сильно знижується. Такі діти відчувають безпідставне почуття провини.

Внутрішня агресія може набути і деструктивних форм. Що відбувається у підлітковому віці з дітьми, яких в ранньому дитинстві не тільки не навчили відстоювати свої права, боротися за них, а й категорично забороняли це робити? Такі підлітки «втікають» уже не в хворобу, а просто з дому чи в «іншу реальність» - за допомогою психоактивних речовин, комп’ютерних ігор, інтернету. І тоді реальний світ починає сприйматись як ірреальний, в який підліток мусить раз у раз повертатись. І поступово особистість гине, оскільки буквально переходить в інший світ, розчиняється в ньому.

Багато підлітків, особливо ті, за кого все вирішують батьки, віддають перевагу ілюзорній свободі перед реальною. Адже реальна свобода означає, що той, хто приймає рішення, несе відповідальність за них. Прагнучи приймати рішення, вони не хочуть брати на себе відповідальність. Саме в цьому полягає привабливість «поганих компаній» для дітей з благополучних, здавалось би, сімей . Адже компанія дає ілюзію повної свободи: батьків поряд нема, батьківських заборон нема, натомість те, що забороняли батьки, тут вітається. Члени такої групи виконують накази ватажка, протест карається, зате дає абсолютну свободу від відповідальності за свої вчинки.

Звісно, далеко не кожна слухняна дитина матиме психічну хворобу, це буває рідко. Не завжди, на щастя, потрапляє у залежність. Але ЗАВЖДИ її розвиток, особливо особистісний, гальмується.

Людина за своєю природою є істота, що саморозвивається. Прагнення до розвитку закладено в людині природою. Але дитина розвивається лише тоді, коли сама того хоче і сама це робить. І це аж ніяк не виключає необхідності коритися дорослим, але НЕ ЗАВЖДИ. Тотальна покора блокує розвиток. Таким дітям подобається, що вони нічого не вирішують, не несуть відповідальності - за них це роблять дорослі, отже й вина за наслідки виконання наказів лежить на них.

Батьки мають виробляти здорові реакції на ситуацію,  самостійність, незалежність, вміння відстоювати свою позицію - і тоді їхня дитина практично гарантована від небезпеки потрапити будь-яку залежність.

Помилки батьків

Залежність - особливий внутрішній стан , що характеризується втратою свободи волі, який вирізняє людину серед тваринного світу. Якою людиною стане немовля - залежить від батьків. Саме у них воно вчиться і поганому, і доброму. На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є особистістю, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні «шовкові» діти, ставши батьками, так само виховують своїх дітей.

1)    Якщо ваша дитина - ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати «поганою»? може тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість.

2)    Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона - не така , як усі, і це прекрасно! Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує самооцінку.

3)    Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко.

4)    «Тихі діти» зазвичай надто критичні до себе. Намагайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива - підірве довіру до вас.

5)    Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природний.